ІІІ. Природа і суспільство.
1.1 Однією з основних форм буття є буття природного, уявлення про яке конкретизується рядом понять. Як правило, задається розуміння природи в широкому та вузькому сенсі. Природа в широкому смислі характеризується як все існуюче, увесь матеріальний світ, Всесвіт. Розуміння природи у вузькому сенсі співвідноситься з умовами та особливостями буття людини і виражається такими поняттями як біосфера, географічне середовище, ноосфера.
Поняттям біосфера позначається “жива оболонка” Землі, тобто сукупність живих організмів (рослин, тварин) і середовище їхнього проживання.
Географічне середовище — це та частина неживої природи і біосфери, з якою людство безпосередньо взаємодіє і яка є природною умовою його існування в даний історичний період.
Ноосфера (сфера розуму) — прояв біосфери у вигляді свідомої діяльності людей, яка перетворює планету. Ключова ідея В.І. Вернадського, який створив вчення про ноосферу така: людство, яке досягло вищої форми організованості — наукової думки, стає “планетарним явищем”, провідним чинником природної еволюції.
1.2 Уявлення про суспільство випливають з характеристики буття соціального. Суспільство — певна цілісність великих груп людей, яка виникає в процесі їхньої спільної свідомої діяльності і скерована на підтримку і розвиток їхнього життя та культури. Філософський аспект розуміння суспільства полягає в усвідомленні сутнісних зв’язків індивідів, які утворюють таку цілісність. Розгляд сутності суспільства здійснюється з різних світоглядних позицій: натуралістичної, ідеалістичної, матеріалістичної.
Натуралістичний підхід оголошує суспільство продовженням природних і космічних явищ. Воно залежно або від ритмів Космосу, сонячної активності, або від особливостей природнокліматичного середовища, або від еволюції природної організації людини (концепції О. Чижевського, Л. Гумілєва, Л. Мечникова та інших).
Ідеалістичні концепції вбачають сутність суспільства в комплексі пануючих ідей, вірувань, міфів (релігійні концепції, філософія Гегеля).
Діалектико-матеріалістична позиція пов’язує основу існування суспільства зі способом виробництва матеріальних благ, який складається об’єктивно, незалежно від волі і свідомості людей (марксистська філософія).
Сучасні підходи (в основному системний, структурно-функціональний) орієнтуються на пошук певних структур людської діяльності в багатоманітності суспільних відносин: “соціальний факт” (Е. Дюркгейм), “ідеальний тип” (М. Вебер), “суперсистеми” (П. Сорокін) та ін. Кожна з подібних концепцій не претендує на всебічний аналіз суспільного життя, а лише висвітлює окремі аспекти соціальної реальності.
1.3 Дослідження суспільства як певної цілісної системи може здійснюватись з різних сторін. Вельми поширеним є підхід, який припускає вивчення структури і законів функціонування суспільства. Закон як філософська категорія виражає необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між явищами. Але, якщо виходити з того, що закони виражають реальні відносини між явищами, то в природі вони діють як стихійна сила, несвідомо, як результат об’єктивної взаємодії матеріальних тіл.
В суспільному житті, на перший погляд, все унікально і неповторно; здається, що закони йому не притаманні. Справа в тому, що суспільство є більш складною реальністю в порівнянні з природою. Тому виявити закони суспільного розвитку, які теж спираються на певну повторюваність соціальних тенденцій і подій, важче. Вони реалізуються завдяки свідомій діяльності людей, є рівнодіючими людських дій.
2.1 Буття природного проявляється не тільки у вигляді сукупності природних умов існування суспільства (“перша природа”), але й як створена людиною в процесі перетворення “першої природи” сукупність штучних матеріальних умов його існування (“друга природа”). Суспільство не тільки занурено у природу, воно використовує і перетворює її матеріали та енергію для підтримки і розвитку людського життя. Матеріальна діяльність, праця людей є основою взаємодії суспільства і природи.
2.2 Основним параметром періодизації процесу взаємодії суспільства і природи є рівень практичної та пізнавальної активності людини у ставленні до природи, тобто характер, скерованість і масштаби людської діяльності. Кожному етапу взаємодії відповідає деяка міра такої активності. Зазвичай виділяють:
Етап економіки, який проявляється у присвоюванні матеріальних благ. Первісна людина живе збиранням, мисливством, рибальством, використовуючи при цьому дуже примітивні знаряддя праці. Вона впливає на природу лише фактом своєї присутності в ній.
Етап економіки, пов’язаний з виробництвом матеріальних благ (від виникнення землеробства і скотарства до появи буржуазних відносин). Підсилюється вплив людства на природу, що у локальних масштабах призводить до негативних екологічних наслідків. Причому, характер такого впливу вже визначається особливостями суспільних відносин, образу життя, засобів виробництва.
Етап техногенної цивілізації (від англійської промислової революції ХVІІІ ст. до середини ХХ ст.). Головним для техногенного суспільства стає принцип найбільш активного впливу людини на природу, панування людини над природою, який спирається на прагнення до безмежного науково-технічного прогресу. В природознавстві домінує ідея випробування природи, бажання розкрити її таємниці шляхом раціонального зведення притаманної їй якісної багатоманітності до невеликого числа точних кількісних законів. Природа розглядається як невичерпна комора і як об’єкт інтенсивної перетворюючої діяльності. В підсумку екологічна ситуація досягає стану екологічної кризи.
Етап ціннісної переорієнтації ставлення до природи (від 60-70 рр. ХХ ст. до нашого часу). В науково-теоретичному плані розпочинається спроба перегляду світоглядних установок техногенного суспільства, розгляду людства і природи як рівноправних за своїм потенціалом і взаємозалежних партнерів, відносини між якими потрібно гармонізувати. Практичні контури такої ціннісної переорієнтації закладаються виникаючим “інформаційним суспільством”, переважну роль в розвитку якого повинні грати інформація і знання, а не праця та капітал.
Основоположна ідея концепції “інформаційного суспільства” полягає в тому, що інформатика, комп’ютери та мікроелектроніка радикально, в кращий бік, змінюють як саме суспільство, так і його взаємодію з природою. Більшість людей в такому суспільстві будуть зайняті у сфері послуг і виробництві інформації, що благотворно вплине на стратегію організації праці, умови міського життя, роботу транспорту, а через них і на всю екологічну ситуацію.
3.1. Значний внесок в усвідомлення і вирішення проблеми взаємовідносин людини і природи робить екологія. Сучасна екологія — комплексна наукова дисципліна, яка вивчає взаємодію живих організмів та людини з оточуючим середовищем. На думку Вернадського, господарська діяльність людства вже до середини ХХ століття стало геологічною силою, набула планетарних масштабів. Вона веде до переходу від стихійного розвитку біосфери до її нового стану — ноосфери — розумної оболонки планети. Разом з тим така діяльність часто-густо збурюючи впливає на усі природні процеси, загострює кризові явища в довкіллі. Тому одним з головних завдань сучасної екології є усвідомлення припустимих меж впливу промислової діяльності людей на природу. Пошук таких способів взаємодії людства з природою, які не призведуть до катастрофічних екологічних наслідків, стає основною метою порівняно нової області філософського знання — екофілософії.
3.2. В основі сучасної екологічної кризи лежить глибоке протиріччя між стратегією людської діяльності та загальною скерованістю природних процесів. Стратегія людської діяльності, яка націлена на перетворення природи у відповідності до своїх потреб, звичайно ігнорує якісні особливості самої природи, її можливості, фундаментальне включення буття людини у буття природного. Невгамовне задоволення потреби “мати”, нескінченне виробництво усе нових матеріальних цінностей перетворилося в реальну загрозу для збереження природних умов самого людського життя, для стану “бути”. Багатоманітний штучний світ, який створюється людиною, все більше стискає природу. Основними проявами глобальної екологічної кризи стають:
За думкою відомого дослідника екологічної проблематики А.Печчеї кінцевість розмірів планети з необхідністю припускає і межі людської експансії в ставленні до природи. Прояви сучасної екологічної кризи позначають межі росту втручання людей у процеси природи.
3.3 А.Печчеї запропонував новий тип ціннісного ставлення людини до природи: відповідальне, співмірне відношення потреб суспільства і можливостей природи. Для цього слід скерувати усі зусилля на істотне покращення якостей людини, способу її існування, образа життя, бо доля нового світового ладу буде залежати від людських якостей і здібностей. Сучасний екологічний рух (”зелені”) будує свою діяльність у відповідності з трьома основними принципами, багато в чому схожими на позицію Печчеї:
В теоретичному плані перспективи вирішення екологічної проблеми репрезентовані концепціями, які обґрунтовують ідеї охорони дикої природи; розробки екологічно апробованої техніки і технології; єдності та розвитку середовища проживання і суспільства (біосоціогенез) та ін.
Уривки з першоджерел
Человечество, взятое в целом, становится мощной геологической силой. И перед ним, перед его мыслью и трудом, становится вопрос о перестройке биосферы в интересах свободно мыслящего человечества как единого целого.
Это новое состояние биосферы, к которому мы, не замечая этого, приближаемся, и есть “ноосфера”. …
Ноосфера есть новое геологическое явление на нашей планетею В ней впервые человек становится крупнейшей геологической силой. Он может и должен перестраивать своим трудом и мыслью область своей жизни, перестраивать коренным образом по сравнению с тем, что было раньше.
Вернадский В.И. Химическое строение биосферы Земли и ее окружения. — М., 1965. — С.328-329.
… Общество означает не только совокупность нескольких единиц (особей, индивидов и т.д.), но предполагает, что эти единицы не изолированы друг от друга, а находятся между собой в процессе взаимодействия, то есть оказывают друг на друга то или иное влияние, соприкасаются друг с другом и имеют между собой ту или иную связь.…
… Общество… дано только там, где дано несколько единиц (индивидов), одаренных психикой и связаных между собой процессами психического взаимодействия. И обратно, всюду, где взаимодействие тех или иных центров лишено психического характера, например, взаимодействия атомов, молекул, планет, камней, деревьев, простейших организмов, лишенных сознания, — там не будет и общества… Социология изучает только такие общества, где члены последнего, помимо неорганических и органических процессов, связаны еще взаимодействием психическим, то есть обменом идей, чувств, волевых устремлений — тем, что характеризуется словом “сознание”. …
Следовательно, общество… означает прежде всего совокупность людей, находящихся в процессе общения…
Человеческое общество с этой точки зрения похоже на волнующееся море, в котором отдельные люди, подобно волнам, окруженные себе подобными, постоянно сталкиваются друг с другом, возникают, растут и исчезают, а море-общество — вечно бурлит, волнуется и не умолкает…
Все сказанное об обществе людей в известной мере приложимо и к высшим животным, живущим обществами, стадами, группами.
Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992. — С.28-29.
Все аспекты природы — от конечных неизменных материальных частиц, планетных систем и видов животных вплоть до… социальной жизни — рассматриваются теперь как исторически развивающиеся, или “эволюционизирующие”. Если теория человеческого понимания должна следовать остальным наукам и истории ХХ века, тогда она должна основываться не на неизменных принципах и гарантиях, а на исторических взаимодействиях между человеком, его понятиями и миром, в котором он живет. …
Скорее всего, эта проблема требует теперь, чтобы мы пришли к терминам развивающихся взаимодействий между миром человеческих идей и миром природы, причем ни один из них не является инвариантным. Вместо неизменного разума, получающего команды от неизменной природы посредством неизменных принципов, мы хотели бы найти изменчивые познавательные отношения между изменяющимся человеком и изменяющейся природой.
Тулмин Ст. Человеческое понимание. — М., 1984. — С.41.